ВЕРБНИЦЯ. ВЕРБНА НЕДІЛЯ.

ВЕРБНИЦЯ.  ВЕРБНА НЕДІЛЯ.🌿

19 Марта!!

«Не я б»ю, верба б»є: за тиждень Великдень. Будь здоровий, як вода; будь багатий, як земля…»

Самий цікавий цикл святкувань від наших пращурів, зберігається в значній творчій і високій красі — це весняні звичаї цього циклу, соняшного кола -Великодня.
Це свято, вважалось, як цілковита перемога Весни-літа над зимою, перемога життя над мертвотою.
Великий День вважався найбільшим днем у році (весняним рівноденням), «коли й сонце не заходило».
В цей день усе живе й неживе оживає…
Живе земля, живе вода, живе повітря, живуть душі, живе Небо-Сонце. Навіть Сонце в цей день «не заходить»; а вранці «грає», тішиться…

Тішиться й радіє Великому Дню вся природа, від найменшого жучка — «Грай, Жучку, грай чорний, грай, бо в нас такий край…»
Тішиться і природа, й вода, й земля: «Гей, мати, весна красна, весна красна, зілля зелененьке».
«розлилися води на чотири броди»…
І ліс — «А в нашого Шума зеленая шуба»…
І риба має творчу й велику силу Весною, бо навіть «хвостом лід розбиває»…


А птиці, вісники неба -сонця та родителів-прародителів, — співають від Матінки-Землі й до Високого Неба, починаючи від соловейка, ластівоньки, жайворонка, перепілочки, зозулі, й до лелеки та курей-гусей — всі співають хвалу Сонцю, хвалу життю, хвалу Великодню: Великий день — це день вселюдської любови, кохання — надії на одруження, день надії урожаю, добра, здоров’я, повного радісного й щасливого життя.
Все, що живе під сонцем, від найменшої комашки й до вінця природи, людини — все й всі співають хвалу Весні, хвалу Сонцю й Великому Дню!

Наші пращури уявляли Весну в образі краси й юності — в образі молодої дівчини, та в образі ластівоньки, що приносила з собою Весну.

Весну уявляли в образі молодої гарної дівчини, Богині кохання, любови та одруження -ЛАДИ; весняний ласкаючий вітерець був в уявлені пращурів -легенем — юнаком, хлопцем, то «сірим-білим білозорчиком», що лине по Дунайчику, то жайворонком, то соловейком; вітер уявляли наші пращури в образі Бога Стрибога.

Великдень починається (після Великого посту) з Вербної неділі, коли в храмі освячують і роздають гілки верби (лози).
Дерево-верба має велике значення серед слов’янського народу.
Верба була в наших пращурів тотемом слов’янського народу, священим деревом і має численну символіку.
Верба має велике значення в народніх повір’ях.
Гілки верби, перші оживають — розвиваються і дають пушисті-мохнаті котики.
З вербовими гілками-прутиками пов’язані дуже стародавні звичаї та повір’я.
Вони вважаються цілющим засобом проти багатьох недуг:
хто проковтне кілька котиків, той забезпечить себе від лихоманки та горлової хвороби протягом року.
Освячена вербова гілка, кинута проти вітру — відводить бурю-громовицю; а кинута в полум’я пожежі зменшує руїницьку силу вогню і т.д.

ВЕРБНА НЕДІЛЯ.🌿
Верба прийнята як символ…
Ім’ям верби названа неділя Великого посту, перед Великоднем — Вербна неділя «Вербний тиждень».
У суботу вечером або у неділю вранці в храмах освячується верба й роздається людям.
До верби приліплювали Свічечки, світили їх і стояли на Богослужбі з вербовими гілками в руках.
По Богослужбі розходились по домах з гілками освяченої верби. За звичаєм, один одного при зустрічі злегка пацає вербою, приказуючи:

«Не я б»ю, верба б»є: За тиждень Великдень! Будь здоровий, як вода, Будь багатий, як земля!»
«Не я б»ю, верба б»є: За тиждень Великдень! Не вмирай, не вмирай, Великодня дожидай!»
«Не я б»ю, верба б»є, За тиждень Великдень! Недалечко — червоне яєчко!»
«Будь великий як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля.»

Наші пращури, анти, оспівали вербу в своїх колядах, веснянках, купальських піснях тощо.

Верба була улюбленим слов’янським деревом, що вважалась чародійним, романтичним; святим, чому й має таку численну символіку:
1. Вербою б’ють, щоб здорові та веселі були;
дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу Весни;
2. Вербу освячують у храмі;
3. Вербу кладуть після освячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил (басурів);
4. Вербу садять на городі, коли принесуть з храму на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові;
5. Вербою на Ярила виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
6. Вербою відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град.
7. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували велику руїнницьку силу вогню;
8. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передається людям сила весняної енергії на цілий рік;
9. З освяченою вербою, після повернення з храму, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова; плідна, щоб корови давали багато молока; 10. Ковтали котики ще по дорозі з храму, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
11. Обсаджували криниці вербами, щоб запезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова»;
12. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, що уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
13. Сухою торішньою освяченою вербою розпалювали піч під великодні баби;
14. Клали помершому (покійникові) кусник освяченої верби;
15. Коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.

Художні образи верби — в піснях, сказаннях, прислівях:

В наших пращурів поруч чарівного калиново-кленового та небесного мосту — існував для молоді й чарівний вербовий міст.
Відома веснянка-гаївка «Вербова дощечка»:

«Вербовая дощечка лежала, лежала,
по ній ми дівонька бігала, бігала.
На оба бочейки взирала, взирала,
та відкіля вітройко повійне, повійне,
відтіля миленький приїде, приїде…»

«Вербовая дощечка, дощечка,
ходить по ній Насточка, Насточка.
На всі боки леліє, леліє,
відкіль милий приїде, приїде…»

Отже, Вербовая дощечка — це той чарівний міст, по якому милий прибуде, а принесе його інша сила «вітройко».
Тут і магічні дії дівчини заглянути в своє майбутнє, причарувати й викликати милого, доброго, ласкавого, ніжного мужа, люб’ячого батька, дбайливого господаря.
Ця веснянка просякнута анімістичним світоглядом і цілковитою вірою в чарівний вербовий міст кохання, любові, одруження…
Тут віра в силу природи, що природа — вода, вітер і вербовий міст — з’єднають Долю дівчини, пришлють їй милого.

Верба широко виспівана в піснях, символічно порівняна та поєднана з дівчиною, з її думами-мріями, з її красою, з її глибоким чуттям, надією…
«Не стій, вербо, над водою, рано-рано!
Не стій, вербо, над водою, та ранесенько!»
Розвий, вербо, сімсот квіток, рано-рано!
Розвий , вербо, сімсот квіток, та ранесенько!
Що всім хлопцям по квітонці, рано-рано,
Що всім хлопцям по квітонці, та ранесенько!
Тільки Яромирчику нема квітки, рано-рано!
Бо Яромирчика квітка то Ладуся-дівка.»

Молодеча вибуялість: «Ой під вербою, під зеленою, добрий вечір! Стояла рада, хлопців громада, добрий вечір!..

ВЕРБА.🌿
Улюблене дерево слов’янських народніх пісень, в яких воно виступає з незвичайно багатою символікою.
Як ідеалізоване дерево, воно вкрите «золотою корою» і має силу розвинути сімсот квіток, себто віток, що символізують численний рід:

«А у нашого господаря Золота верба,
а на тій вербі золота кора,
а на тій вербі рожевії квіти.
Ой то не верба — Яромирчика жена,
ой то не квіти — то Яромирчика діти…»

Це так у коляді, а ось у весільній пісні:

«Да стоїть верба не рік, не два.
Не стій, вербо, розвивайся,
Розвий собі сімсот квіток,
Сімсот квіток і чотири;
Всім боярам по квіточці.
Усім дружкам по квіточці:
Яромирчику нема квітки —
Яромирчику квітка — Ладусенька дівка…»

Символізує верба рід і в замовленнях, де сімсот коренів мають те саме значення, що й сімсот квіток:
«Під сонцем, під жорстоким,
і під лісом, під чорним, під високим, там стоїть верба;
під тією вербою сімсот коренів,
а на тій вербі сімсот канатів,
а на тих канатах сидить князь і княгиня…»

В цьому замовлянні виступає верба як символ предвічного всесвітнього дерева, що служить житлом для істот, які мають «силу на весь світ».

Іноді верба символізує небо, що тримає на собі сонце:

«Стоїть верба — посеред села, розпустила гілля на все Поділля».
«Ой вербо, вербо, вербице, чого на море нависла?
Під тую вербу стежечка, туди йшла дівочка да несла золото в приполі, да розсипала на морі…»

Верба дуже швидко росте і слов’янський народ використав це в своїх магічних обрядах.
Так, баба скупавши породілю, клала в воду галузки верби, мила в тій воді руки собі й поліжниці, примовляючи:
«Як верба росте швидко, щоб так і дитина росла швиденько».

Діти їли освячену вербу — «щоб рости скоро, як верба».

«Щоб волосся у дівчини росло швидко, треба її острижене волосся класти в розсоху вербу».

Верба вважалася Богинею чародійства й бездітні селяни приносили їй молитви й жертви, щоб вона обдарувала їх дітьми.

В українському фолкльорі є численні й цікаві легенди про вербу, про її чарівні властивості, про її чудодійну силу, цілющі та надприродні властивості, які захищають людину від лихих сил, зупиняють навіть стихійні лиха, що можуть пошкодити людині; в
ластивості верби найголовніші — це ті, що на вербі оселяються добрі духи-душі покійників, які оселялися та й жили в лісі.
Тому ліс у давнину був у дуже великій пошані в наших пращурів, а так як верба раніше всіх дерев розвивається, той перша пошана навесні припадає на її честь разом з пошаною душ-духів (покійників).

Свято «Гонити Шуляка», «Оборювання села» в часі великого помірку (холери, чуми тощо),хресні ходи на ниви, освячення криниць та інше — усе це діялось із свяченою вербою, бо на ній душі покійників, бо на ній добрі духи й вони оберігали людей, вони відганяли лихі сили,

ВЕРБА — пробуджувач Природи, вісник Весни —
символ Всесвіту — Матері.
Верба — очищувач води, перший пробуджувач природи.

ВЕРБА — ВСЕСВІТ, МАТІР
— де ВЕР — верх, БА — баба.🌿

Із книги Данислави Гой «Пізнай Себе»
писана за мотивами Степана Килимника
«Український рік в народних звичаях»

*РОДОЛАД* *КАЛЕНДАРЬ* *КОЛОДАРНЫЕ ПРАЗДНИКИ*

One Response to ВЕРБНИЦЯ. ВЕРБНА НЕДІЛЯ.

  1. СВЯТОСЛАВ:

    19 БЕРЕЗНЯ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Рейтинг@Mail.ru